Пам’ятаєте казку про синього дракона? Попереду вас чекають пригоди дракона, який замість того, щоб дихати вогнем, дихає… морозом. Приємного читання.
Петро Вальчак
Колись земля була поділена на царства. Найбільшим королівством було Королівство Драконів. Зелених плазунів було майже стільки ж, скільки людей зараз. У Драконів був свій Король-Дракон, який безперечно правив, вирішував суперечки та конфлікти. Як вирішив Король Драконів, так і повинно було бути. І було так, бо кожен дракон мав священний обов’язок підкорятися королю. До моменту…
В часах, до який ми перенеслись, Король Драконів був вже дуже старий. Йому було понад тисячу років, а став він королем, коли йому було вісімсот. Королівське лігво було розташоване на високій горі, у великій печері, оточеній з усіх боків великими гірськими кристалами. Саме з такого кристала був виготовлений єдиний символ королівської влади дракона – корона. Вона лежала на голові старого короля двісті років. Раніше її носив попередній король, а ще раніше – попередник попереднього короля. Ніхто вже не пам’ятав, звідки вона узялась і хто її зробив, але це повинно було бути давно. Хто носив корону, той панував над драконами.
Колись Король Драконів вирішував суперечку між Чорноблиском та Сірооким. Невідомо, про що йшла суперечка, але Король Драконів погодився з Сірооким. Чорноблиск вклонився королю, але в глибині душі він не погодився з вироком. Він дуже хотів, щоб король погодився з ним. Коли цього не сталося, він у гніві покинув лігво короля і поклявся помститися.
***
Блакитний Дракон дрімав у хащі біля одного з витоків Глибокого озера. Час від часу його будило дзижчання злісного дракомара, тож він пирхав на нього морозним подихом, і замерзла комаха падала на землю. Раптом його розбудив помах крил дракона. Він підвів очі й побачив, що неподалік на трав’янистому березі озера сидить великий зелений дракон з чорним зигзагом на оці. Через деякий час до нього приєднався набагато менший, стрункий і довгий дракон, більше схожий на літаючу змію, ніж на дракона.
Синій Дракон хотів вийти з гущавини й привітатися з ними. Він був дуже доброзичливим, і хоча він був єдиним синім братом–драконом, більшість драконів поважали його після того, як кілька місяців тому він врятував життя двох потопаючих драконів. Однак він зупинився, коли почув шиплячу розмову.
– Ніхто не повинен побачити нас разом Снейк, – прошипів дракон з чорним зигзагом.
– Спокійно, – відповів Снейк. – Це дика сторона. Сюди майже ніхто не заходить.
– Прийшла пора. Завтра повний місяць. Ти прокрадешся в королівське лігво, – усміхнувся дракон. – викрадеш корону і передаси її мені. Впораєшся?
– Викрадати речі – це моя спеціалізація, Чорноблиск… – Снейк посміхнувся. – З короною теж впораюсь.
– Без винагороди не залишишся, – прошипів Чорноблиск – Коли я вже стану королем, призначу тебе головним радником.
Синій Дракон був сповнений жаху. Ці двоє планували викрасти королівську корону! Вони насмілилися підняти лапу на законного короля! Це було щось неймовірне, за межами розуму кожного порядного дракона! За всю історію драконів ніхто не наважувався зробити щось настільки ганебне!
Як тільки змовники розійшлися, він вирішив попередити правителя. Він піднявся в повітря і полетів до лігва короля. Король зустрів Блакитного Дракона, йому допомагали кілька його радників і охоронців. Він вислухав його, а потім довго думав.
– Якщо корону покласти на голову іншого дракона, він стане королем, тому що це наш закон, – сказав він нарешті. – Король – це той, хто носить корону.
– Цьому треба запобігти, мілорде! – закричав один із драконячих радників.
– Зовсім не обов’язково… – загадково посміхнувся король, що вразило всіх зібраних у королівському лігві. – Я чув, що ти особливий, – звернувся він до Блакитного Дракона. – не тільки через колір?
– Чудово, – сказав король. – Тож продемонструй нам свої незвичайні вміння, – він показав лапою на кам’яну миску, наповнену водою.
***
Повний місяць несміливо вдивлявся в королівське лігво. Великі гірські кристали заломлювали світло і впадали в печеру, кидаючи бліде сяйво на сплячого короля і блискучу корону на його тисячолітній голові.
Потім на кам’яну підлогу впала змієвидна тінь, пройшла через кристали й мовчки зупинлася біля голови Короля Драконів. Тінь нахилилася над короною, а потім зникла так само швидко, як і з’явилася. З нею зникла королівська корона.
***
На світанку увійшов у королівське лігво Чорноблиск На його голові гордо лежала прекрасна корона, а поруч з ним покірно крутився Снейк.
– Ей ви там! Вставайте! – прошипів Снейк. – Король іде! Новий Король Драконів: Чорноблиск!
Зі скель почали мляво вилазити дракони. Сонні, ще приголомшені нічним холодом, вони рухалися незграбно й ліниво. У головній залі королівського лігва зібралися королівська гвардія, пажі і радники, весь двір. Інші дракони також почали летіти до королівського лігва, оскільки новина про нового короля блискавично поширилася по всьому світу драконів. Вони примощувались на чорних скелях, чіплялися за гострі виступи, і коли вся гора була засліпленадраконячим роєм, до них заговорив Чорноблиск.
– За традицією, я ваш новий король, – заричав він, і його потужний голос відлунювався від скель, вигинів і гірських кришталів.
– Поклін новому королю! – прошепотів Снейк.
– А що це дає вам право говорити, що ви новий король? – запитав старий король без корони.
– Корона на голові тому доказ! – гарчав Чорноблиск.
Старий король кивнув одному з охоронців, той простягнув руку позаду себе, витяг корону й поклав на голову короля. З горла драконів вирвався гомін здивування. Корони були однакові.
– А зараз? – запитав Король Драконів. – Ти все ще вважаєщ себе королем?
Чорноблиск зробив крок уперед, недовірливо втупившись у корону на голові короля. Він із запитанням подивився на Снейка, але Снейк виглядав здивованим і наляканим через цю ситуацію. У кімнаті запанувала тиша. Розгублені дракони дивилися на символи королівської влади й дивувалися, що відбувається. Хто тепер справжній король, якщо є дві корони? Кому поклонитись ? Кого слухати? А може, є два королі?
І ось пояснення прийшло самостійно, а точніше його принесли сонячні промені, що впали на лігво короля й осяяли обидві корони золотим сяйвом. Раптом усі побачили, що Чорнобилиск … плаче. Спочатку з його ока впала одна сльоза, потім друга, і незабаром сльози потекли струмиком, вражаючи драконів, що зібралися навколо нього. Сам Чорноблиск здивувався, що він плаче! Не здивувалися лише король, його придворні та Синій Дракон, який також був у компанії. Через кілька хвилин дракони помітили, що корона на голові Чорноблиска зменшується, втрачає свою гостру й чітку форму, що… вона мокра і з неї капає вода, яку спочатку сприймали як сльози дракона. І раптом спалах розуміння осяяв драконів.
– Ця корона з льоду! – крикнув один із зелених плазунів.
Чорноблиск тріпотнув, змахнув з голови воду, що капала, і уламки льоду впали на кам’яну підлогу, розбризкуючи мокру пляму. Він дивився на неї з мовчазним подивом, і уся його гордість розтанула так само швидко, як корона на його голові.
– За підняття лапи на королівську величність, я засуджую вас двох на вічне вигнання, – сказав король, вказуючи на Чорноблиска та Снейка. – Стежте, щоб вони ніколи не перетнули кордони нашого королівства, – сказав він зібраним драконам.
Обидва дракони, розгублені й налякані, стрибнули в повітря й якомога швидше покинули зібрання, бо король міг передумати й змінити вигнання на щось набагато гірше.
– Нехай усі побачать того, хто запобіг найбільшій ганьбі в історії королівства, – сказав король, вказуючи на Блакитного Дракона. – Саме він нас попередив про заплановану крадіжку і перетворив воду на лід, з якого ми зробили копію королівської корони.
Дракони почали шипіти, гарчати, дихати вогнем і булькотіти, що означало вітання Блакитному Дракону.
– Кажи, що тобі потрібно, і це буде виконано, – сказав старий король.
– Мені… не потрібні ніякі нагороди, – збентежено сказав Синій Дракон. – Я зробив лише те, що, мабуть, зробили б усі на моєму місці. Я хотів би повернутися на глибоке озеро і трохи відпочити.
Король від душі засміявся, блиснув королівським оком і дозволим йому відлетіти. Блакитний Дракон покинув лігво короля, прилетів у хащі Глибокого озера і одразу заслужено задрімав. Час від часу він прокидався, занепокоєний раптовим тріпотінням, але виявилося, що це був лише шум крил дракомара. Тож він морозним диханням відганяв його і знову засинав.
КІНЕЦЬ
Залишити відповідь