Казка про королеву, яка знесла яйце

Автор – Петро Вальчак

За незліченними морями і горами, за безліччю річок і безмежними лісами, існувало щасливе королівство Яйцеландія, яким правив молодий і справедливий король Елевкрес. Країна ця лилась медом і молоком. Ліси, повні дичини, птахів, грибів, трав та ягід. Численні річки та озера кишили рибою, раками, жабами та іншими тваринами. В Яйцеландії люди жили щасливо й заможно.

Мешканці міста стали ще більш щасливими, коли дізналися, що король збирається одружитися з Елеукредитикою – прекрасною принцесою із Західного королівства. Те, чому раділи піддані, розлютило Олефірену, королеву, відьму з Темного Королівства. Роками вона планувала вийти заміж за Елевкреса, тому що хотіла таким чином розширити своє королівство. Вона робила всілякі спроби, часто зі злою магією, але хитрощі не вдавалися. Король закохався в Елеукредитику. І його почуття були взаємними.

Весілля відбулося на велику радість усього королівства. Проте на весіллі з’явилася Олефірена, одягнена вся в чорне і, палаючи від гніву, сказала молодим, що коли народиться їхня дитина, все королівство загине, зникнуть річки й озера, засохнуть квіти та дерева, звірі утечуть , а після них люди залишать цю землю. Вимовивши ці слова, вона перетворилася на чорну пташку і зі зловісним карканням відлетіла.

Минув рік. У королівської пари народилася дитина , і дали їй ім’я Ентомія. Принцеса росла здоровою і з кожним днем ​​ставала все красивішою. Проте з її народженням з’явилися перші ознаки зловісного пророцтва.

У перший рік дощів випало менше, ніж зазвичай, і частина води в озерах спала. У наступні роки засуха посилилася, і дощі взагалі припинилися. Рослини по всьому королівству засохли, тварини і люди втекли в сусідні країни. У замку залишилося лише королівське подружжя з восьмирічною Ентомією та деякі з найвірніших придворних. Єдиним зеленим місцем залишався замковий сад. Тут, з–під каменю, текло джерело, яке давало життя деревам, квітам, кільком тваринам і… людям.

На жаль, настав день, коли висохло і це джерело в царському саду. І тут у двері замку постукала фея Летиція – хрещена мати принцеси Ентомії. Вона сказала, що хоче поговорити тільки зі своєю хрещеницею.

– Люба Ентоміє, – ласкаво сказала фея Летиція. – Все, що трапилося з королівством твоїх батьків, – через злу чарівницю Олефірену.

І Летиція розповіла усе Ентомії, не забуваючи про жодну деталь.

– Ти вже досить доросла дівчинка і принцеса , – сказала Летиція наприкінці розповіді . – Всі думають, що королівство назавжди втрачено, але я знаю спосіб, який може скасувати прокляття відьми Олефірени. Ключ до того, щоб змінити усе, – це, звичайно, ти, моя люба.

– Я, тітонько? – Очі Ентомії розширилися. – Але як можна зняти прокляття?

– Для маленької дівчинки це досить складне завдання, але принцеса, майбутня королева, повинна впоратися з ним, – сказала Летиція. – Бачиш, за день дороги від цього замку є гора Егор. На її вершині – зелене яйце, знесене вісім років тому Весняним птахом. Саме в день твого народження. Весняний птах, однак, покинув своє гніздо і не висидів яйця. Тільки ти можеш доторкнутися до нього, спустити згори і принести до замку. Якщо тобі це вдасться, є ймовірність, що прокляття буде знято. Але будь обережною, – попередила принцесу Летиція. – Під час твоєї подорожі тебе будуть переслідувати небезпеки.

– Що може бути небезпечнішим за те, що з нами вже сталося? – запитала Ентомія . – Я мушу піти за яйцем, про яке ви говорите, тітонько, у мене немає вибору.

– Тож вирушай зараз, не втрачай часу. Ось пляшка  з водою і трохи печива. А ось пляшечка із зіллям. У небезпеці розбий її об каміння. Тільки так я можу тобі допомогти.

Коли фея Летиція промовила ці слова, їх обох оточив туман, крізь який нічого не було видно, а потім туман зник, разом з ним розтанула Летиція і замкова кімната. Ентомія зрозуміла, що вона знаходься за межами замку.

Маленька принцеса подивилася на замок, що стояв самотньо серед голих, висохлих дерев і трави, потім повернулась і пішла, не думаючи про те, що скоро захід. Вона йшла йшла цілий день по голій землі, аж ввечері в червоному колі західного сонця побачила темну самотню гору. Ентомія дійшла до краю висохлого лісу. Величезні мертві дерева тягнулися пеньками своїх корінців до темного неба.

Ентомія відчула, що втомилась і не може далі йти вночі через мертвий ліс. Вона могла заблукати, ще й не жодного світла не було. Тому вона вирішила переночувати на узліссі. Вона з’їла трохи печива, запила його водою з пляшки, лягла на сухій траві під одним із дерев і швидко заснула.

Її розбудив дивний неспокій. Їй здалося, що вона десь почула шум. Ніч була ясною, з великим повним місяцем. Вона озирнулася. Перед нею була темна стіна мертвого лісу. Саме звідти почулися якісь клацання, тріск, шепотіння. Ентомія зморщилася і притиснула руки до вух, щоб не чути їх. Але шум ставав все сильніше, і через деякий час дівчина зрозуміла, що чим сильніше вітер, тим голосніші звуки видає ліс. Нарешті вона зрозуміла, що це сухі гілки дерев труться одна об одну і видають такі дивні звуки. «У страху великі очі», – подумала вона і заспокоївшись, заснула.

Вона прокинулася з першими променями сонця. Ліс уже не виглядав таким страшним , як уночі. Ентомія після пробудження трохи замерзла і, довго не роздумуючи, пішла  серед сухих дерев. Мертві пні виглядали похмурими й жалісливими. Сухе листя тріщало під ногами принцеси й розсипалося на дрібний порох. Як і в усій землі, тут не було навіть клаптя живої зелені. У мертвому лісі не було жодної істоти, крім самотньої дівчини. Хоча… Ентомії здавалось, що за нею спостерігає щось чи хтось. Час від часу по землі та на деревах миготіла тінь. Однак перш ніж принцеса встигала її побачити, вона зникала, як привид. Тільки коли дівчина дійшла до іншого кінця лісу, біля підніжжя гори, яка була її метою, вона побачила чорного птаха, який сидів на гілці й пильно дивився на неї. Дівчина зробила ще кілька кроків, а потім пташка злетіла на землю, і за мить перетворилася на жінку в чорному плащі.

– Що ти тут робиш, дитино моя? На самоті, в такому місці?

Дівчина розсердилася, бо вгадала, хто ця жінка. Ймовірно, це була зла чарівниця Олефірена.

– Я тут, бо маю виправити те, що ти знищила! Через тебе загинуло наше королівство, все засохло, а тварини й люди втекли!

– Ах, люба, насправді? Через мене? Жінка глузувала. – Може,й через мене, але як ти збираєшся змінити це, тендітне маленьке створіння?

– Що тобі до того? Геть з дороги! – вигукнула з запалом Ентомія.

– Ха–ха–ха! З дороги! Ось, будь ласка, вже відходжу, ха–ха–ха , – Олефірена голосно розсміялася. Вона вкрилася плащем і через деякий час він знову перетворився на чорного птаха, який з гучним карканням полетів. Він злетів над верхівками дерев, а потім полетів на вершину гори, на котру мала піднятись Ентомія.

Принцеса, задоволена тим, що їй вдалося прогнати злу Олефірену, почала підніматися на гору. Вона пройшла лише десяток кроків, як раптом почула над собою гучний гул. Вона підняла очі і з жахом побачила, що зверху на неї котиться величезний камінь. Камінь котився з запаморочливою швидкістю. Дівчина, не роздумуючи, кинулася вбік, і величезна кам’яна брила проминула на волосок від неї, а потім вона впала в мертвий ліс, ламаючи натраплені дерева, як сірники. Нарешті вона зупинилася, піднімаючи хмару сухого листя й пилу.

Дівчина встала, витерла пил із сукні й знову рушила на гору. Вона продовжувала лізти й лізти, час від часу втомлена зупиняючись, але думка, що вона наближається до своєї мети, штовхала її вперед. Нарешті вона досягла вершини й одразу побачила велике гніздо, сплетене із сухих палиць.

– Гніздо Весняного Птаха! – радісно закричала вона. – Тітонька Летиція казала правду!  – Ентомія підбігла до гнізда й зазирнула усередину. Серед різнокольорового пір’я лежало велике яйце зеленого кольору з крапками.

– Не так швидко, люба! – пролунав поруч знайомий зловісний голос. – Ти не можеш просто зайти сюди і взяти те, що тобі не належить!

Ентомія побачила Олефірену по той бік гнізда, котра протягнула руки до яйця. Але дівчинка була швидшою. Вона схопила яйце, пригорнула до себе й почала бігти вниз.

– Охх, повернись ти, дурна дівчино! – почула вона позаду. – Я тебе наздожену!

Ентомія чула за собою махи крил. Інстинктивно вона нахилилася вперед, а потім над головою пролетів чорний птах. Птах обернувся і знову накинувся на дівчинку. Крім того, тепер він був вдвічі більшим, ніж раніше. Принцеса знову витончено ухилилась і, обережно, щоб не впустити яйце, побігла вниз з пагорба. Чорний птах піднявся, зробив коло і зі свистом полетів на принцесу, що бігла. Цього разу Ентомії не вдалося ухилитися. Вдарена крилом , вона перевернулась, випустила з рук яйце, що покотилось і зупинилося прямо біля кігтів чорного птаха, що приземлився неподалік.

Схоже, птах хотів розбити яйце, бо почав бити його дзьобом. Приголомшена Ентомія потягнулася до пляшки з зіллям Летиції і кинула її в чорного птаха. Пляшка вдарилася об камінь і розлетілася на тисячі шматків. Зілля спалахнуло. Підніжжя гори Егор затряслось. Чорний птах пронизливо закаркав. Його оточив густий туман, з якого вилетіло кілька чорних пір’їн, а потім настала тиша. Туман нарешті розвіявся, і там, де хвилину тому стояв великий птах, стрибало смішне голе пташеня з одним чорним пером на чубчику. Заклинання перетворило Олефірену на незграбне пташеня.

Принцеса Ентомія радісно засміялася, підняла зелене яйце й понесла його вниз. Коли вона спустилася до підніжжя гори й стала на узліссі мертвого лісу, почало темніти. Тому вона вирішила поспати. Вона випила решту води, доїла печиво, притиснула до себе зелене яйце й заснула.

Коли вона прокинулася вранці, їй здалося, що вона все ще уві сні. Суха трава, на якій вона лежала ввечері, була зелена й оксамитово м’яка на дотик. Ентомія вскочила на ноги. Від яйця залишилася лише зелена шкаралупа. За кілька метрів вона побачила Весняного птаха, що вилупився з яйця. Кольоровий птах радісно клекотів і прямував до лісу. Він час від часу злітав, і там, де він торкався землі, одразу проростала зелена трава, розпускалися квіти, а на деревах проростало зелене листя.

Дівчина закричала від щастя й побігла за Весняним Птахом свіжим, соковитим від зелені килимом. Так вони пробігли весь ліс, потім перетнули пустку, вкриту квітчастим килимом, поки не дійшли до замку. За ними, незграбно спотикаючись, бігло голе пташеня з чорним пером на чубі.

Назустріч Ентомії вибігла королева Елеукредитика з королем Елевкресом , вибігла фея Летиція, вибігли всі придворні. Щастю та вітанням не було кінця. Ентомія тонула в обіймах і поцілунках. Весняний птах деякий час стрибав навколо них, а потім помандрував далі царством, щоб оживити пагорби, долини, ліси та луки.

Того ж дня темні хмари наблизилися до Яйцеландії і пішов сильний дощ, якого тут не було роками. Ожили струмки й річки, наповнилися ставки й озера. У царство повернулися тварини і птахи, а за ними люди. Повернулися радість і щастя. І тільки голе мокре пташеня сховалося в дупло й сумно опустило своє чорне перо.

КІНЕЦЬ