Автор – Петро Вальчак
Це було в часи не такі далекі, але й не такі близькі. Відбувалось це в Байколандії – землі, де все може статися. У селі Кололісово з мамою жила дівчинка, яку всі називали Червоною Шапочкою. Чому Червоною Шапочкою? Ну, тому що дівчина завжди носила на голові червону хусточку.
Була у Червоної Шапочки бабуся, яка жила в самотньому будиночку в сусідньому лісі. Дівчинка часто відвідувала бабусю, іноді з мамою, а іноді сама. Також бабуся відвідувала Червону Шапочку та її маму. Одного разу бабуся захворіла . Вона лежала в ліжку, кашляла, була ослаблена, не могла нікуди піти і навіть приготувати їжу. У ті часи не було лікарів, і люди лікували себе ліками, які їм дала природа – травами, медом чи вином.
Мама дівчинки напекла масляні млинці і запакувала їх у плетений кошик. Туди ж поставила банку липового меду та пляшку червоного трояндового вина. Вона передала кошик Червоній Шапочці і сказала:
– Іди, Червона Шапочко, до бабусі. Занеси їй масляні млинці, мед і вино. Коли бабуся з’їсть млинців , поп’є меду і вина, її стан одразу стане краще.
Червона Шапочка взяла кошик і пішла знайомою стежкою до бабусиної хати. Коли дівчина йшла лісом, то знайшла галявину з гарними квітами, схожими на червоні дзвіночки. Дівчинка була в захваті від квітів, бо вони нагадували їй власний головний убір. Вона подумала, щоб зірвати декілька квіточок , зробити букет і віднести бабусі. Такому ароматному, барвистому подарунку бабуся напевно зрадіє.
Як подумала – так і зробила. Вона почала збирати червоні квіточки, співаючи пісню:
Я Червона Шапочка,
Для бабусі квіти збираю
Занесу їй букет з кошиком,
В кошику мед і млинці…
Спів дівчини заманив на галявину великого сірого Вовка. Вовк прислухався до того, як співає Червона Шапочка, і дізнався, що дівчинка йде до своєї хворої бабусі. Не слід дивуватись, що Вовк знав людську мову. У казках, особливо в казках, що читаються, тварини знають людську мову, а люди знають мову тварин.
Сірий Вовк був голодний. Червона Шапочка підійшла б для смачного сніданку. Проте, почувши, що дівчина йде до своєї самотньої, хворої бабусі, вирішив, що може з’їсти і бабусю, і Червону Шапочку. Тож він швидко побіг стежкою, що вела до бабусиної хатки, і постукав у двері.
– Хто там? – запитала слабким голосом бабуся.
– Це я, Червона Шапочка, бабусю, – крикнув Вовк, намагаючись наслідувати співучий голос дівчинки, – Я приніс тобі кошик з їжею та ліками.
– Ах, як добре, – зітхнула бабуся. – Почекай, внучко, я зараз відчиню двері, тільки з ліжка встану.
Через деякий час Вовк почув клацання замка і скрип відчинених дверей. Бабуся навіть не закричала, коли голодний Вовк відкрив величезну пащу й проковтнув її цілком. Задоволений собою, він вирішив дочекатися Червоної Шапочки. Він зачинив віконниці, щоб усередину не проникало забагато світла, і стрибнув у ліжко бабусі.
Незабаром у двері постукала дівчина з кошиком і букетом червоних квітів у руці.
– Доброго ранку люба бабусю, це я, Червона Шапочка, відчини двері, будь ласка, – попросила дівчинка.
– Двері відчинені, можеш заходити, – почувся неприємний голос із хатинки.
Червона Шапочка трохи здивувалася, але сміливо увійшла до темної хатини.
– Бабусю, чого тут так темно, чого ти закрила віконниці? – запитала дівчина.
– Мене сонце сліпить, онучко, – прохрипів Вовк.
Червона Шапочка підійшла до бабусиного ліжка. Крізь відчинені двері пробивалося світло, і дівчина помітила, що бабуся виглядає якось дивно.
– Бабусю, а чому в тебе такий дивний, грубий голос?
– Я ж хвора, онучко, і захрипла, тому й говорю так дивно.
– Чому твої очі такі великі і так світяться?
– Мої очі світяться від хвороби, дитинко моя…
– А чому в тебе такі великі зуби?
– Щоб з’їсти тебе! – крикнув Вовк, клацнув своєю великою пащею і проковтнув Червону Шапочку.
Задоволений тим, що його злі плани так вдало виконані, він зручно ліг на бабусине ліжко і відразу ж заснув. Підчас сну він почав страшенно хропіти. Він так хропів, що його почув мисливець Омеля. А він був унікальним мисливцем. Своєю рушницею він вбив уже багато небезпечних тварин, які турбували людей.
Омеля підкрався до бабусиної хатинки і зазирнув всередину. Він не міг повірити в те, що побачив. Величезний Вовк лежав на ліжку, його живіт був надутий, як повітряна куля. Мисливець зняв зі спини рушницю, прицілився і вистрілив прямо в хропучого вовка. У Вовка лопнув величезний живіт, і Червона Шапочка вискочила з бабусею. Вовк скочив на ноги і, наляканий, почав тікати.
– Щоб я більше не бачив тебе в цьому лісі, пустун ! – крикнув йому вслід мисливець Омеля.
Бабуся і Червона Шапочка були дуже вдячні своєму рятівнику. Дівчинка дістала з кошика масляні млинці, мед і червоне трояндове вино. З апетитом усі втрьох з’їли млинці і випили меду. Бабуся розповіла, що після такої пригоди відчуває себе новонародженою і що їй вже не треба пити рожеве вино, щоб поліпшити стан здоров’я. Проте вона підняла тост з мисливцем Омелею за щасливий кінець казки.
Червона Шапочка тост не підіймала, бо, як відомо, дітям не дають пити вино. Вона нюхала червоні квіточки.
КІНЕЦЬ
Залишити відповідь