Автор – Петро Вальчак

Колись, коли у світі не було великих міст, літаків, смартфонів чи навіть Facebook, земля кишила драконами. У ті далекі часи дракони зазвичай були зеленими. Проте, наша казка  про дракона, який був зовсім синій.

Наш герой був не схожий на інших драконів. Усе його тіло було вкрите лускою, на спині гордо стирчали гострі шипи, а з боків розрослися досить великі крила. У нього також був довгий хвіст, рот, повний зубів, і великі очі. Одним словом: дракон. Але … СИНІЙ.

Однак синій колір дракона був не єдиною рисою, яка відрізняла його від інших братів. Усі дракони могли дихати вогнем. За наказом із їхніх величезних глоток виривався  вогняний подих. Синій дракон так не міг. Плював, кашляв, чхав, але все даремно. Його ніздрі ніколи не випускали навіть слабкого димку.

Зелені дракони насміхалися з синього брата, і він дуже засмучувався через це. Він так хотів бути зеленим! Дихати вогнем, як інші дракони! Наш дракон перепробував різні способи. Він валявся в траві й моху, занурювався в лісові калюжі, вкриті зеленою ряскою, навіть робив компреси з мокрого листя. Все марно. Сині луски ні за що на світі не хотіли зеленіти.

Те саме було і з вогнем, якого синій дракон не міг випустити з пащі. Він навіть уявлення не мав, як почати лікування, бо не було ніяких драконячих лікарів, ні навіть цілителів. Дракони ЗАВЖДИ могли дихати вогнем, і не було шансів, щоб цієї можливості не було у дракона . До дня народження синього дракона.

Зрештою наш герой змирився зі своїм кольором, хоча іноді йому було сумно, коли він зустрічав зелених драконів, які дивно посміхалися бачачи його.

Казка про Cинього Дракона. Петро Вальчак
Ілюстрація: Себастьян Бауман

Якось синій дракон пішов до річки. Він ліг на берег і дивився на те , як повільно тече вода. Раптом він відчув що його щось вкололо. Це дракомар вколов йому шию, нахабно зашипів і сів йому на голову. Дракомарі були дуже злісними істотами. Вони харчувалися кров’ю дракона і були розміром з великого горобця. Вони нестерпно дзижчали і були дуже хитрі. Вони також мусили бути спиртними, бо, коли дракон їх помічав то міг підсмажити одним подихом. Синій дракон не міг дихати вогнем, тому він міг тільки махати крилами і клацати зубами. Але на це дракомари не зважали . З’явилося ще кілька дракомарів, які прагнули крові дракона. Вони почали кружляти над головою блакитного дракона й нещадно гудіти.

І тоді сталося щось несподіване. Роздратований дракон пирхнув ніздрями в бік дракомара, і той в одну мить застиг і впав, як камінь, з дзвінким дзижчанням на землю. Трава навколо мертвого дракомара за мить вкрилася білосніжним нальотом. Дракон морозним подихом дихнув у бік іншого дракомаря, і він впав на траву, як і попередній. Блакитний дракон виявив, що він може ЗАМОРОЖУВАТИ.

Через кілька днів після цього відкриття блакитний дракон дрімав у лісі біля Глибокого озера, коли раптом його щось розбудило. Якісь тривожні звуки долинали до його вух з боку озера. Стурбований, він вискочив з лісу і побачив двох маленьких драконів, що тонуть у воді. Їхня мати була занурена по голову у воду, безпорадно виючи від відчаю. Далі було занадто глибоко, і вона не могла врятувати своїх дітей.

Блакитний дракон не вагався ні хвилини . Він кинувся до берега, пірнув у воду, напружився і щосили видув із себе пронизливе морозне повітря. Вода перед ним миттєво перетворилася на тверду крижану брилу. Дракон підскочив на ньому і знову заревів своїм холодним диханням. Крижаний покрив сягав далеко, аж до виснажених драконів. Синій дракон дістався до них на льоду і витягнув із води, як пташенят з гнізда.

Невдовзі після цього на пляжі поряд зі своєю щасливою матір’ю опинилися двоє маленьких дракончиків, а мама навіть не знала, як подякувати блакитному дракону. Відтоді жоден зелений дракон більше не сміявся, побачивши синього брата.

КІНЕЦЬ